четвер, 14 листопада 2013 р.

Сценарій свята: «Щоб сказав підручник, якби вмів говорити»

«Щоб сказав підручник, якби вмів говорити»

Бібліотекар: Сьогодні іменинники – наші добрі друзі книги. Весняне свято дитячої книги почали відзначати ще в роки війни, бо навіть у той важкий час дітям потрібне було гарне свято. Відтоді книжчині іменини відзначаються щороку в усіх містах і селах нашої країни під час весняних канікул.

Ведуча:  «Хто багато читає, той багато знає» - так кажуть у народі. І це правда. Книжка вчить, як на світі жити, книжка відповідає на безліч запитань і сама вміє запитувати.

Ведуча: Всюди поруч з нами книжка. Вона - наш друг і порадник. І навіть уявити важко, що давно – давно на землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Сторінками найперших книг були камені, стіни печер, вояцькі щити. Писали на всьому. Бо ж не було тоді ані паперу, ані пер чи олівців. З часом люди додумалися писати на глині, яку потім сушили й випалювали на вогні. Та хіба на глиняних сторінках – цеглинках багато напишеш? До того ж ці книжки були важкі та незручні?
Згодом з’явилися книжки на папері з пергаменту – тонкої козячої та телячої шкіри, ще пізніше – книжки – сувої з папірусу – болотяної рослини, що росла на берегах Нілу в Давньому Єгипті.
Минуло ще багато часу, поки з’явилися друковані книжки такі, до яких ми з вами звикли.

Учень: «Тиждень книжки!»- зазвучало
Серед міста, як сигнал.
За годину місто стало
Як один читальний зал.
Всі читають урочисто –
І безвусі, й вусачі.
Скільки мешканців у місці,
Стільки в місці й читачів.

Учень: У тролейбусах  читають,
Щось мугикають під ніс.
Сторінки перегортають
Під ритмічний стук коліс.
Лиш з малими читачами
В хаті клопіт вечорами:
Від книжок хоч треба спати,
Їх ніяк не відірвати.

Учень: В кожнім домі, в кожній хаті –
У містах і на селі,-
Хто навчився вже читати,
Має книжку на столі.

Учень: Дружба з книгою – це свято,
Не було б його у нас,
Ми не знали б так багато
Про новий і давній час.
Все ми в книзі знайдемо.
Кращої не знаємо,
Доброї і вірної Подруги малят!

Учень: Книгу зрозумілу,
Чесну, добру, сміливу
І дівчатка й хлопчики –
Хочуть всі читати!
І найменшенька дитина,
Що не вміє ще читати,
Ледь колисочку покине –
Просить книжку показати.

Учень: В день народження до друга
Доведеться тобі йти,
То казок чудову книгу
Принеси в дарунок ти!

Учень: Книги дружать з дітворою,
Полюби їх у житті –
І улюблені герої
Будуть друзями в путі.
Сторінки книжок завітних
Всіх нас доброму навчать –
Працювати, і учитись ,
І вітчизну шанувати!

(входить Королева - книг)
Королева – книг: Бачить – не бачу.
Чути – не чую.
Мовчки говорю
Дуже мудрую
Іноді схочу –
Правди навчаю
Іноді схитрую –
Всіх звеселю
Люба розмова
Будемо діти
Зі мною довіку
Жити дружити.
Хто ж я такая
В світі щаслива,
Мудра, правдива
І жартівлива.

Діти: Королева – книг!

Королева – книг: Так діти. Я – Королева – книг. Про мене складено дуже багато прислів’їв та приказок.

Ведуча:  Навчання сонце, а книга – віконце.
Ведуча:  Книгу читай, розуму набирай.
Ведуча:  Кому книга – розвага, а кому навчання.
Ведуча:  З книгою подружишся, розуму наберешся.
Ведуча:  Книги читати – усе знати.
Ведуча:  Книга – міст у світ знань.
Ведуча:  Дім без книга – день без сонця.
Ведуча:  Книга добру навчить, від дурного відверне.

Королева – книг: А ви, діти, знаєте про мене прислів’я та приказки? Але з книгою треба дуже охайно поводитись, щоб не як у цього хлопчика.

Учень: У Скворцова Гриші
Книги – найбрудніші,
 Всі вони патлаті,
Порвані, горбаті.
Ну, немає в них лиця.
Без початку, без кінця
Палітурки, як ганчірки
Ті книжки ридають гірко.

Учень: Бився Гришка з хлопчаками,
Він розмахував книжками,
Дав Мишку по голові –
Замість книжки стало дві.

Учень: В географії Петрова
Намальована Корова
І написано: «Сія  географія моя».
Хто цю книжку візьме стиха
Той зазнає горя й лиха.
Королева – книг: І ось який випадок з ним трапився.
(Хлопчик читає книгу, кидає її у куток та засинає)

1 книжка: Ой, ой, як боляче! У мене вся палітурка облетіла! От цей Гриша!
2книжка:  А з мене він листочки повиривав, бутерброди загортав!
3книжка:  А на мене наступив брудним черевиком, он бачите, слід так і залишився.
4 книжка: А на мене склянку з варенням перевернув, всі сторінки злипаються.
1 книжка: А мене всю пом’яв.
2 книжка: Як погано нам живеться! Що ж будемо робити?
3 книжка: Я придумала! Давайте ми йому повідриваємо ніс, вуха, повидираємо волоссі, вимажемо обличчя варенням, та втечемо у бібліотеку.

Всі:  Давайте!
(Підходять до хлопчика і  щипають його)

Хлопчик: Ой! Мамо! Мамо! Рятуй!
Мама: Що трапилось, синку?
Хлопчик: Книжки тікають! Держи їх!
Мама: Та ні, ось вони валяються у кутку.
(Хлопчик збираючи книжки)

Хлопчик: Книжечки мої, пробачте мене. Тебе я підклею. З тебе витру ці брудні плями. Я буду з вами дуже добре поводитись, тільки не тікайте від мене.

Королева – книг: А цим бідолашним книжкам ми допоможемо. Ми відправимо їх до книжкової лікарні.

Учень: Бідні книги, на шматки
Вас порвали хлопчаки!
Ми пошлемо вас до лікарні –
Лікарі там дуже гарні
Там вас, бідних, пожаліють,
І почистять, і зашиють,
І підклеять вас на славу,
І одягнуть у оправу.

Королева – книг: Діти, а ви знаєте, як треба поводитись з книжками?
(Діти відповідають)

Королева – книг: Так, молодці. Книжки не можна рвати, малювати, брати брудними руками, загинати сторінки, закладати ручками або олівцями, битися ними, кидати їх.
Ведуча:  А ще є правила користування книгами.
·        Не потрібно читати лежачи.
·        Не можна читати, коли погане освітлення.
·        Промені світла повинні падати на книгу зліва або зверху.
·        Книгу тримати не ближче як 30см від очей.
·        Кожну годину потрібно давати очам відпочинок на 10хв.

Бібліотекар: У нас в бібліотеці проходить акція «Подаруй книгу бібліотеці». Якщо у вас в дома є книжки, які ви вже прочитали, то, з дозволу тата чи мами, подаруй їх у бібліотеку для того, щоб їх змогли прочитати інші діти.
Учень: Не викинь книгу на смітник!
Її віддай в бібліотеку,
Бо книга – скарб, у ній для тебе
Думок і висловів квітник.
У ній поета віршів море,
Кохання, радість, смуток, біль…
А ще не віддані простори
Письменник відкриває в ній.
Тож дурно книгу не змарнуй –
Бібліотеці подаруй!

Бібліотекар: На цьому наше свято закінчено.


Бібліотечний урок: "Історія появи паперу)

Історія появи паперу
(Бібліотечний уроки для 5-6 класів)

Мета:
а) ознайомити учнів з історією появи паперу;
            б) виховувати у них допитливість;
            в) підняти питання про зникнення дерев;
Оформлення: Виставка учнів 5-6-х класів заздалегідь оголошеного конкурсу малюнків «Звідки прийшла книга». Плакат на тему «Бережи ліс!», Цитати про книги.
Місце проведення: бібліотека.

Бібліотекар:
Хтось колись задумався з чого і як робиться папір?
Озирніться навколо, скільки у нас в бібліотеці книг. І ви, звичайно, знаєте, що книга зроблена з паперу - але чи всі знають, що звична для нас папір з'явився не відразу. Вона пройшла довгий шлях, поки стала схожа на нинішню папір.
Перший учень:
Ви напевно чули слово «папірус» (по єгипетському - «дар річки») виготовлений в Давньому Єгипті з високих осок. Єгиптяни розрізали стебла цитруса на тонкі поздовжні смуги, зволожували їх, клали їх шарами на дошки і пресували. Висушені довгі смуги цитруса скачували в згортки. На таких свитах писали в Єгипті, Римі, Греції.
Другий учень:
«Папірус» настільки був поширений, що єгипетські торговці (купці) загортали в нього покупцям товар. «Папірус» у другому столітті до н.е. почали замінювати «пергамент» (на честь міста Пергамі), тобто стали писати книги на виділеній шкірі телят і молодих овець. У середні столітті «Пергамент» був дуже дорогим і в бібліотеках книги прикріплювали до столів ланцюгами, щоб їх не вкрали.
Третій учень:
У Китаї спочатку писали на вузьких бамбукових планках, але це було незручно. Потім стали писати на лакованому шовку, а це коштувало дуже дорого. У 105 році до н.е. Цай-Лунь (Чай Місяць) відкрив провадження паперу з подрібнених волокон шовку, кори шовковиці, луда молодого бамбука. Про Цей-Луне говориться в літописі: «Він винайшов виробництво паперу, і слава його вічна». З часом папір проникає в Японію, Іспанію, Італію. У Х в. виробництво паперу здійснюється в усіх країнах Європи.

Четвертий учень:
В Україні вперше виробництво паперу, придатного для друку, було організовано в Родомишле Є. Платенецкім у кінці першої чверті 18-го століття для друкарні Києво-Печерської лаври.

П'ятий учень:
У древній Русі писали на бересті - зовнішній частині березової кори. За Петра першого вже почала розвиватися паперова промисловість. Робили папір вручну, виробник праці була низькою.
Але наука на місці не стоїть, і нове відкриття-зробити папір з дерево-вирішили всі проблеми. Тепер папір потрібна не тільки для книг і газет, але вона використовується в різних галузях промисловості. Її випуск щорічно збільшується.
Бібліотекар:
Хлопці, у міру того, як стрімко розвивається паперова промисловість, так само стрімко скорочуються площі лісів на нашій планеті. Природа може загинути, тому ми, школярі, повинні допомогти берегти природу, І хто скаже, як?

Учні: Збирати макулатуру!

Бібліотека:
Правильно! Наша школа щомісяця збирає макулатуру, і ви беріть участь в цьому дуже важливому заході. Відслуживши свій термін вироби з паперу та картону, а також газети, журнали як вторинної сировини використовується на паперових фабриках. З тисячі кілограмів макулатури виходить 750 кг. папір. Це і допомагає заощадити деревну сировину і зберегти природу.
Дуже важливо розуміти, що чим дбайливо ми будемо ставитися до природи, тим прихильніше природа буде до нас. Ми з вами знаємо, що дерева-легені нашої планети (Землі) і тому багато вчених, щоб врятувати дерева придумують різні способи заміни паперу. Ось бачите, який цікавий шлях пройшла папір від стародавнього світу до наших часів.

Тепер ставлю вам 2 питання, і подивимося, хто зможе відповісти правильно?
1) Питання: Що означає слово папір?
Відповідь: папір - (лат.bambagia) багатокомпонентний матеріал, що складається в основному з спеціально зібраних дрібних рослинних волокон, тісно переплетених між собою, зв'язаних силами зчеплення різного виду та утворюючих тонкий лист.
     
 2) Питання: На якому папері друкується книга?
Відповідь: В даний час існує декілька сотень різновидів та сортів паперу, призначених для різних цілей (газетний, ватманських, фотопапір, картографічна, офсетний й т.д.). Книги друкуються на типографічні папері
Р
Н
А
Я
Т
В
Е
Е
К
Ф
З
А
Є
Х
О
Л
О
Д
Ж
Г
У
Й
Г
Н
И
Ш
Л
Ь
І
Я









Бібліотекар:
Тепер спробуйте вирішити мною складений кросворд. Слово ламається під прямим кутом і не перетинається. Хто швидше знайде слово, той отримає приз останній номер журналу «Привет, ребята!». Учень, який відгадав слово «екологія» отримує приз, після чого бібліотекар оголошує підсумки заздалегідь оголошеного конкурсу малюнків «Звідки прийшла книга». Переможець нагороджується книгою.
Бібліотекар: Ось і закінчився наш бібліотечний урок. Ми з вами зробили невелику екскурсію від Єгипту, до Китаю, з Китаю до Древньої Русі, вивчаючи історію появи паперу. Ми знову поговорили про головну роль про захист природи. Сподіваюся, ви освоїли цей повчальний урок.

Сценарій: "Дзвони Чорнобилю"

"Дзвони Чорнобилю"

Мета:

* Чорнобиль – це вже історія України, тому дітей треба навчати вболівати за минуле своєї держави, сприймати її такою, яка вона є, до того ж формувати загально розвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу;
* розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України;
* виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави;
* виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.
Сцена закрита. Лунає мінорна музика. На сцену виходить учень і читає вірш.
Чи буде квітень, як завжди
Дарунком весняної здоби.
Чи власним іменем біди
Ми назвемо його Чорнобиль?
Чи може викреслимо йогоНас теплий грітиме вогонь
Ще не відкритих ізотопів?
Безмежна мисль, немає меж
Її спинити годі!
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.
26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків.
Виродок – створіння ціль страшну таїть
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляє мозок посвистом глухим
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
26 квітня!
Люди не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
І виростають покоління
Котрі не чули тиші
Що зберегли ми, що надбали
Що дітям в спадок передать?
Тепер тут зона, а була земля,
Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.

1-й ведучий:
Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.
Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

2-й ведучий:
Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.
Виконується пісня „Два кольори”.

1-й ведучий:
Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.
Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті „Марія з полином у кінці століття”.
(Учні, які читають вірші та уривки виходять на сцену).
1-й ведучий:
„З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.
Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.
На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.
2-й ведучий:
Зойкнула Земля чаіним криком
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла мати із іконним ликом:
- Йди, синочку, хто ж коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
- Йди, коханий, хто ж коли не ти?
1-й ведучий:
За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.
2-й ведучий:
23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.
1-й ведучий:
Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.
 1-й учень:
Вогонь і землю зріднили собою
І кипіла у них під ногами земля
Навіть небо двигтіло од вогненного болю
І тривога палюча долітала здаля.
А трагедія кожну мить наростала
Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.
І немов з Хіросіми, з безодні повстала
Перед людством, відкривши свою тайну.
Як спинити її – гуртувало єдине бажання,
Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.
Невпокорене атомне випробування
Впало вперше, пожежники мужні, на все.
4-й учень:
Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: „Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.
5-й учень:
Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління.
Ви, як пам’ять у тривожнім світі
Раду незнищенного коріння.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я шугали
Не до подвигів і не до звершень
Ви ж собою людство заступали.
Та серця, мов кремені, не вгасли
Залишались іскрами на тверді
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга.
Батьківщині. Матері. Народу.
6-й учень:
Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”
Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.
7-й учень:
Перший удар на себе
Перший вогонь на себе
Так відчайдушний Данко
Людям віддав своє серце.
Як же тут не згадати
Поруч з ним не назвати –
Вас, що уміли серцем
Грізний вогонь зупиняти.
І віддали – що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що врятували,
Долю моєї дитини.
Майор Телятников.
8-й учень:
Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.
Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.
Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!
В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?
Це крізь ваші серця йде жорстока передова
Де незвично чатують порожні очиці смерті.
Скільки крапельок крові волає у мікроскоп
Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити
І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,
Слово не постигне пристрочує лейкоцити.
Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.
Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.
... йдуть колони, колони, колони...
Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесів болю,
У автобусах тих подорожні
Ідуть наче із долі в недолю
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч
Невидимого стишені свідки.
9-й учень:
Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.
- Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;
- Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;
- Сержант Микола Васильович Ващук;
- Сержант Володимир Іванович Тищура;
- Старший сержант Микола Іванович Тітенок.
У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.
(Хвилина мовчання).
Світ з посивілим житом
З цвітом і гроном калини,
З вічним дитячим сміхом
Ще на вустах Батьківщини.
Світ – з лугами, лісами,
З ріками і зорею
З чистими небесами
Над скупаною землею...
І віддали все, що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що ви врятували
Долю моєї дитини.
1-й ведучий:
Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.
(Танок учнів).
2-й ведучий:
Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.
1-й ведучий:
Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.
2-й ведучий:
А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.
5-й учень:
Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко
Бо Чорнобиль – трава – не полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска
Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?
І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.
Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?
Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю
Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?
Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,
І петля радіації стягує шию твою
Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба
Знай, що Бог ще чекає молитву твою.
На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.
2-й ведучий:
Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.
Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть. Ось що побачили льотчики, пролітаючи над зоною.
7-й учень:
З вертольота її запримітили
Не одразу означиш словами.
Бо тополі іржаві, як мітли,
Скрутно небо метуть головами.
1-й ведучий:
Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом Житомирщини. Найбільше постраждали Народицький, Олевський, Лугинський, Коростянський райони. А в Новгород-Волинському районі в зоні підвищеної радіації опинились села Курчиця, Городниця, Дубники та інші.
Учень:
Радіаційна днина б’є на сполох
Радіаційні стогнуть небеса
Двадцятий вік – як доля, а не спомин
Як хліб душі, як мамина сльоза.
Людство прагне Всесвіт осягнути
І себе у ньому зрозуміть.
А тривожне „бути чи не бути” –
Грізно над планетою висить.




середа, 13 листопада 2013 р.

Сценарій свята рідної мови


Наша мова – солов’їна

Мета. Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Ознайомити дітей з українськими обрядами і звичаями. Пробудити почуття національної гідності.
Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.
Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, портрет Т. Г. Шевченка, плакати «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема», «Пісня - душа народу», «Кажуть, дитино, що мова наша - солов’їна».

(На сцену виходять ведучі - хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишитому рушнику)

Дівчинка. Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.

Хлопчик. Гостей a ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром,
Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

(Під музику в зал заходять учні, одягнені в український одяг).

Вчитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.

Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна - це наша Батьківщина.

Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, тож давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову. Україна - золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.
Люблю тебе, моя Вітчизно мила,
Твої поля і небо голубе,
Бо ти дала мені малому  крила.
То як же не любить мені тебе!

Люблю тебе я, мила Україно!
І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.
Я буду вчитись в школі на «відмінно»,
Щоб мною ти пишатися могла!

Люблю твої ліси, струмки, джерельця
І все-усе, що є  в моїм краю!
Тепло долонь, і розуму, і серця
Я Україні милій віддаю!

Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов’їна,
Не кінчається Україна.


Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

На землі великій
Є одна країна:
Гарна, неповторна,
Красна, як калина.

І живуть тут люди
Добрі, працьовиті,
І скажу, до речі,
Ще й талановиті.

Землю засівають.
І пісні співають,
На бандурі грають
І вірші складають
Про ліси і гори,
І про синєє  море,
Про людей і квіти...
То скажіть же, діти,
Що це за країна?

Разом.    Наша велика славна Україна!

Учні виконують пісню «Це моя Україна».

Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.

Мій друже, брате,
Звертаюсь сьогодні до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.

Вся історія народу - в мові,
Мова - душа народу.
Позбавити народ рідної мови -
Це означає вбити народ.

Слова летять у душу, як лебідки,
І пахнуть п’янко житом і росою,
Калиною, цілющою травою,
Вербички юної  дівочою красою.


Учень. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ - патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.



Учениця. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, у 1991 р. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.

Учень. Бо й не замовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна, наша українська мова.

Ведучий. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову й буденну                                           Зневажати мову мамину - біда,
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калині  сушить.

Зневажати мову - зрадити себе,
А зрадників хто може поважати?
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мова.

О, не згуби свого народу,
Безсмертна мово, рідна і терпка.
Ти є душа співучого народу,
Що був і є, і буде у віках.
            Усмішки

Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.

Вчитель  Прислів’я і приказки відображають споконвічну спостережливість і мудрість українського народу. Недарма їх називають золотими зернами народної мудрості.

Прислів’я про мову

  1. Ділом – як шилом шпигає, а словом – як шовком вишиває.
 2. Гостре словечко коле сердечко.
 3. Давши слово – держись, не давши – кріпись.
4. У кого рідна мова, в того й душа здорова.
 5. Від теплого слова і лід розмерзає.
  6. Слів не розкидаєш, добру славу маєш.
  7. Мудре слово в громаді вагоме.
  8. Слово – не горобець, як вилетить, то вже не спіймаєш.
  9. Хто говорить – сіє, хто слухає – жне.
 10. Слово до слова – зложиться мова

Слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між них левиний рев.
Неначе юна зоря світанкова,
Ти лісами, степами ідеш.
Українська чарівна мово,
Ти у серці народу живеш.
Мелодійна моя, промениста,
Як земля, твій багатий словник.
Українська мово пречиста,
Ти у серці народу навік!
Українська прабатьківська мово,
До зірок через терни ідеш.
Рідна мово моя, пелюсткова,
Ти у серці народу живеш!

Вчитель. Діти, ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі?
Учні (разом). Це наша рідна мова!

Учень. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

Учениця. Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова - чудова, мелодійна, багата.

А якими прекрасними звертаннями до наших дорогих рідних мам, татусів, бабусь і дідусів багата наша мова.

 Учень.Є в нашій мові прекрасні звертання,
Добрі і щирі, прекрасні слова.
Тими словами усяк без вагання
Маму найкращу свою назива.

 Учениця.Мамо, матусенько, мамочко, ненько,
Матінко, усміх твій ніжний ловлю.
Мамонько рідна, моя дорогенька,
Я над усе тебе в світі люблю!

 Учень.Я і до тата умію звертатись,
Хочу в словах передати тепло.
Щоб мій татусь міг частіше всміхатись,
І щоб в душі його сонце цвіло.

 Учениця.
Татку, татусеньку, таточко, тату,
Кращого в світі немає навкруг!
Татоньку, хочу тебе обійняти,
Ти мій порадник, заступник і друг!



 Учень.
Я до бабусі з любов'ю звертаюсь
Бабцю, бабусю, бабуню моя!
І до бабусиних рук притуляюсь,
І відчуваю в них лагідність я!

 Учениця.
Й до дідуся я іду по науку:
Діду, дідуню, навчи в світі жить!
Він на голівку кладе свою руку,
Голос сріблястий струмочком біжить.

Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути
Запах рути-м’яти,
Але рідну мову
Мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї
Наче вишня пізня.

Любіть свою мову й ніколи
Її не забудьте в житті.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот,
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.

Вчитель. Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто з вас не був в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник - невід’ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує рушник, як оберіг від лиха.

Ми дуже славим весь наш край
І любим Україну:
Її лани, зелений гай,
В саду ясну калину.

Із слова починається людина,
Із мови починається людина,
Моя ласкава, мамина, єдина -
Щебече соловейко на весь світ.

Бентежна, тополина, калинова,
Не випита, не вибрана до дна -
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.

Моя земля - це гори темнолиці,
Навчили мови рідної мене
І підняли мене, немовби птицю,
В склепіння неба тихе і ясне

Вчитель. Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.

Друзі шановні,  Матусі і тата,
Вдячні ми всім,  Хто прийшов на це свято.

Ми - українці - велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках  червона калина,
Рідна земля для нас всіх - Україна.

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово!
У барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб на все життя  з тобою ми запам’ятали,
Як з дитячої колиски  мову покохали.

Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.

Як ту мову можна забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.

От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом.

Вже кінчилось свято.
І прощатись нам пора.
Ми бажаємо Вітчизні. 

  Разом.   Щастя, миру і добра.

   Лунає пісня «Це моя Україна».
Є в нашій мові слова пречудові:
Гарні звертання, слова-привітання.
Треба їх добре нам пам’ятати
І повсякденно у мові вживати.
«Доброго ранку!» і «Доброго дня!» -
Не забувай говорити щодня.
А як збираєшся спати лягати,


Не забувай «На добраніч!» сказати!
Ще коли навіть дитятко в колибі,
Мама навчає казати «Спасибі!»
Слово подяки завжди пам’ятай,
«Дякую!» - слово частіше вживай!

Слово чарівне відкриє нам казку.
Лише скажи тепло й ніжно - «Будь ласка!»
«Прошу», Пробачте» і «Будьте здорові!»
Музика лине у кожному слові,
Ще й усміхнися при цьому чарівно.
Все, як у казочці, зміниться дивно.
Настрій поліпшиться, стане приємно,
Кожен до тебе всміхнеться взаємно.

До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело.
Подумай сім раз, перед тим як сказати,
Щоб слово твоє людям радість несло,
Щоб чарами ніжними слово дзвеніло,
Напоєне ласкою завжди було.
З добром і любов’ю від серця летіло
Й до іншого серця зі щирістю йшло.

Ведуча. «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь», – закликає нас великий Кобзар. Любов до Батьківщини починається з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки, прислів’я, пісні. Немає у світі людини, яка б не любила казок і не чула їх.

  Вчитель. А чи зможете ви відгадати назви тих, які склав український народ?

  Діти. Так!

  Учениця. Із казкою ми вже стрічались не раз,
  І знову вона завітала до нас,
В казках є завжди перешкоди, та знаєм
Для творчих дітей їх ніколи немає!


  Вчитель. Отже, розпочинаємо вікторину «З якої це казки?» 

Вікторина «Спробуй казку відгадати…»

  Не тримали сина й доні
  У своїх вони долонях.
  Тож пішов дідусь у ліс,
Деревиночку приніс.
 У колисочку поклали,
Бабця нічку колихала,
 А на ранок в ній синочок
  Та й відкрив розумні очка.
  Як же зветься це хлоп’ятко,
Любі хлопчики й дівчатка?          («Івасик-Телесик»)





  Це маленька горошина
  Принесла в родину сина.
 Мав таку цей хлопець силу,
 Що зміюку підкорила.
 Визволив сестру, братів,
  Простить зради не схотів,
 То ж пішов у світ блукати,
Долі кращої шукати.
Відгадайте без підказки,
Із якої герой казки?                («Котигорошко») 

 Дівчина, хоч і кривенька,
  Роботяща, моторненька,
  Як гніздо її спалили,
  То з качками полетіла.
 Всі ви знаєте цю казку,
 То ж назвіть її, будь ласка!          («Кривенька качечка»)

У лисички розкошує
 Спить у ліжку і жирує.
 Цей котюра ну й доскоцький!
 А назвав себе…                        («Пан Коцький»)

Ця брехуха – і рогата
  І баньката й бородата.
 Обдурила свого діда,
 Принесла в родину біди,
  Хату в зайчика украла,
  Жити в домі цьому стала.
 Добрий рак її прогнав
І зайчика врятував.
 Як же звати цю рогату
 Вередуху бородату?               («Коза-Дереза»)

  Він любив пісні співати.
  Від звірят усіх тікати.
 Скік! Тут був, і вже – нема!
І шукать його – дарма!
 Та лисичка його з’їла,
 Ба! Таки перехитрила!            («Колобок»)

  Хто журавлика вітав,
  Ще й кашкою пригощав?
 Пригадайте-но, будь ласка,
  Із якої герой казки?                  («Лисичка та Журавель»)

   Це який такий бичок,
  Не простий – а третячок,
 Дуже, дуже він був ловкий,
  Упіймав ведмедя, вовка,
 Зайчика, а ще – лисичку,
 Хоч і сам він невеличкий.
  Допоміг і бабі, й діду
  Пережити їхні біди.             («Солом’яний бичок»)




Мовна гра "Хто швидше"

 Для гри потрібно кілька наборів карток, на яких записано 5 слів з наголошеним першим складом, 5 слів з наголошеним другим і 5 слів – з третім. Кожен гравець одержує 15 таких карток і 3 картки – вказівки з написами:  Слова з наголошеним першим складом.
                                     Слова з наголошеним другим складом.
                                     Слова з наголошеним третім складом.

Виграє той, хто першим розкладе свої картки (до гри вони змішані) у 3 колонки (відповідно до карток-вказівок).


Набори карток для гри     

 армія        адже         аргумент         батьківський        айва       астроном     бо гатир

бешкет         аптека        соломинка     статуя       байдуже       чотирнадцять     

простий     виходячи     магазин        столяр    горілиць    документ       циган     

громадський        двоскладовий      олень   гуляш   інструмент       тенор  

  гуртожиток      кілометр      дрова     дочка    множина   вершник   жаданий

  апельсинчик     відгомін     жадоба      безпредметний    вірші   жалити  

безпринципний     вчення     живопис     бюлетень     Гамлет     завдання